До уваги автора привернули будинки здебільшого інтимні, камерні, з живописними фасадами, як маленькі родові замки, яких багато в нашому місті. Майстер використовує різні композиційні прийоми, які підкреслюють характерні особливості тієї чи іншої будівлі, привертає увагу до їх декоративного оздоблення, узорів кованого мережива воріт і решіток, дерев, які ростуть поруч. Емоційно-настроєвий камертон робіт – замилування старовиною, почуття ностальгії, що завжди є супутником наших зустрічей з минулим. Перефразовуючи віршовані рядки відомої харківської поетеси Інни Мельницької, можна сказати, що творець «будівлями старими милується, долонями пестячі цегли, в архітектурі, як і в назві вулиці, історія, як музика, звучить».Цей настрій підтриманий зображенням неба, простору та повітря, різного за характером атмосфери – м'якого розсіяного світла погожого дня,
У чорно-білій графіці зими майстер знаходить багато образно-стилістичних нюансів, як і в літніх чи осінніх краєвидах. Але всім роботам притаманний настрій далекосхідної медитації: «місто, яке не поспішає, але завжди встигає». Тому ранковий чистий сніг чекає на пішохода, як і припарковані авто на водіїв. Дійсно, Олександр любить ранок міста, з майже безлюдними вулицями, широкими та просторими, які чергуються з маленькими та тишніми. Неспокійний рельєф Харкова, розташованого на п'яти пагорбах, надає його роботам динамічності, незвичного, ладного ракурсу подачі будинку. Досить часто це споруди з романтичною душею, знову ж таки, маленькі родові замки з потужними стінами – контрфорсами, готичними чи ренесансними вікнами, орнаментальним візерунком стін.
В багатьох роботах є зображення дерев. Як архітектонічно витончена деталь малюнку, вони «прокреслюють» своїми силуетами будівлю або створюють «живу паралель» споруди, підтримуючи її, часто будучи ровесником, повторюючи нелегку долю.
Практично завжди митець обирає майже кінематографічну точку зору, підкреслюючи профіль споруди, особливість розташування у міській забудові. Фронтальну подачу фасадів поєднує із стрімким розворотом бокових «крил», надаючи будівлі відчуття «нечутного літа». Олександр уникає різких світло-тіньових контрастів, натомість, перебіги сонячного освітлення оживляють декоративне оздоблення, надаючи йому звучання «кам'яної арабески».
У своє місто, «знайоме до сліз», можна повертатись постійно, освідчуючись йому в любові та відданості, що довели за останній рік його мешканці та захисники. До ран, нанесених будинкам невблаганною годиною, нині додаються руйнування від обстрілів, делікатно зафіксовані художником. Але місто живе, воно гарне та величне, яким його представив для сучасників та нащадків Олександр Брагін.
Мистецькознавиця Ольга Денисенко
uk
en
ru
