Собор Паризької Богоматері, балет

5 липня, 18:30

Композитор - Цезар Пуні

Історики та літературознавці кажуть, що свій роман «Собор Паризької Богоматері» Гюго написав, захищаючи готичний храм, який його сучасники хотіли перебудувати. Проте собор вистояв, і вже понад вісім з половиною століть продовжує залишатися одним з головних символів французької столиці. А герої одного з найпопулярніших у світі літературних бестселерів живуть третє століття, у тому числі в кіно («Горбань Собору Нотр Дам»), опері («Есмеральда»), балеті («Донька Гудули»). А з популярністю знаменитого мюзиклу «Собор Паризької Богоматері» Ріккардо Коччанте (1998) успішно змагається однойменний балет, поставлений ще в 1884 році на музику італійця Цезаря Пуні.

Авторами хореографії балету про красуню Есмеральду і потворного, але щиросердного дзвонаря собору були в різний час Жюль Перро, Маріус Петіпа, Олександр Горський, Ролан Петі (останній співпрацював з сучасним французьким композитором Морісом Жарром).

У Харкові цю історію уперше утілили на сцені видатні українські балетмейстери Павло Вірский та Микола Болотов в 1933 році. Вони відомі й тим, що через декілька років створили в Києві ансамбль народного танцю, який існує до наших днів. А ось хореографія балету «Собор Паризької Богоматері» на харківській сцені відтоді не раз змінювалася. Її варіанти представили тут Василь Литвиненко (1948), Наталя Данилова (1952), Віктор Шкилько (1985). А нинішня прем'єра відбудеться в хореографічній версії народної артистки України Євгенії Хасянової, і теж на основі балетної класики. Втім, суть сюжету, розказаного Віктором Гюго, за ці десятиліття і навіть століття майже не змінилася. Тож глядачі, як і раніше, радітимуть зустрічі з перекладеною на танець історією кохання, яке виявилось міцнішим за кам'яні мури Собору Паризької Богоматері.

Інна Дорофєєва, художній керівник балету Харківського національного академічного театру опери та балету ім. М. Лисенка, народна артистка України:

Незважаючи на те, що балет Ц. Пуні має назву «Есмеральда», в нашій постановці ми повертаємо цій історії первинну назву, що належить літературному першоджерелу балету – «Собор Паризької Богоматері». Це рішення багато в чому обумовлене прекрасною музикою, яку створив великий італійський композитор: вона танцювальна, ритмічна, і створена для того, щоб передати основні сюжетні лінії та одну з головних ідей геніального роману В. Гюго – любов і смерть йдуть поруч, але справжнє кохання завжди сильніше за смерть. У порівнянні з класичними постановками зазнає змін лібрето балету, яке стане ближче до літературного оригіналу, а також хореографічні партії, які будуть значно ускладнені. У цьому балеті чотири яскраві сольні партії – це образи чистої Есмеральди, нещасного Квазімодо, зловісного Клода Фролло і легковажного Феба Шатопера. Кожна з цих партій вирізняється за образною стилістикою і відповідає характеру самобутніх і багатогранних героїв, яких об'єднує почуття кохання, яке знайшло напрочуд різний прояв у їх серцях.